МОЯ ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА, НА ЯКУ ТРЕБА ВІДПРАВЛЯТИ ВИКОНАННІ ЗАВДАННЯ!!!
ЦЕ ОБОВ 'ЯЗКОВО!!!
KUCHERAKATYA@GMAIL.COM
М. Зузаку у романі «Крадійка книжок» вдалося підняти важливі проблеми як морально-філософського, так і суспільно-політичного характеру.
Зародження і розвиток фашистського руху, кривава і нещадна Друга світова війна – це не фон, на якому відбуваються дії в романі, а двигуни сюжету.
Життя всіх персонажів роману залежать від подій, що відбуваються в світі. М. Зузак показує, як суспільні події впливають на життя окремих членів суспільства. “Книжковий злодій” – роман не стільки про життя Лізель Мемінгер, скільки про життя цілого покоління.
У романі “Книжковий злодій” демонструється жорстокість воєнного часу, коли люди вбивають один одного. Але ще більш страхітливе, про що говорить автор роману, – фашизм, коли відбувається поділ суспільства, і одні люди дають собі право вбивати і гнобити інших людей.
М.Зузак використовує в оповіданні відтінки чорного, сірого і червоного кольорів, щоб передати існуючі в ті часи явища:
Піднімається в романі проблема смерті. Відчуттям близькості смерті наповнений весь роман. Навіть самим оповідачем є Смерть. Абсолютно в будь-який момент кожен з персонажів може попрощатися зі своїм життям.
Життя Лізель Мемінгер не позбавлена болю і нещасть: вона втратила свого брата, а потім зустріла смерть тих, хто їй був по-справжньому доріг:
У романі піднімаються такі моральні проблеми як проблеми сімейних і дружніх відносин. Прийомні батьки Ганс і Роза Губермани ставляться до Лізель Мемінгер як до рідної дочки, а вона своєю чергою любить своїх тата і Маму.
Взаємини між Лізель Мемінгер і Руді Штайнером, між Лізель Мемінгер і Максом Ванденбургом – приклади справжньої дружби.
Піднімається в романі і проблема читання і впливу читання на людей. Лізель Мемінгер стає книжковою злодюжкою, тому що вона любить читати.
Головна героїня-добра дівчинка, яка може користуватися словами для благих цілей.
Автор роману зазначає:»Одна з центральних тим сюжету пов’язана з тим, що Гітлер знищує людей своїми словами, А Лізель забирає ці слова і пише з їх допомогою свою власну історію”.
М.Зусак піднімає і моральні проблеми небайдужості, милосердя, співчуття, добра і любові до ближніх. Автор показує, що під час правління Гітлера всі ці моральні якості стали під забороною, за доброту можна було позбутися життя.
Попри страх смерті, Ганс і Роза Губермани без зайвих слів приймають до себе в будинок єврея Макса Ванденбурга. Ганс Губерман проявляється співчуття і милосердя щодо старого-єврея, що проходить через Молькінг, Лізель і її друг Руді, попри постійно мучить голод, розкидають по дорозі, по якій проходять євреї, шматочки хліба.
М. Зусак висловлює думку про те, що Людиною потрібно залишатися в усі часи, що навіть за часів правління Гітлера, за часів Другої світової війни були люди, які залишалися добрі абсолютно до всіх людей.
«Крадійка книжок» — це погляд на гітлерівську Німеччину очима заляканих, напівголодних та зневірених людей. А нотатки головної героїні, книжкової злодюжки Лізель, настільки цікаві, що навіть сам Смерть зачитався ними . Однак це зовсім не історія про одну дівчинку. По суті, вона про всіх хлопчиків і дівчаток, змушених виживати під час воєн, голоду, розрухи І про всіх людей, які намагаються сховатися від смерті й насильства або хоча б відгородитися від них. А ще про те, що й сам Смерть у такий період перевтомлюється від своєї роботи. «Крадійка книжок» Зузака — одна з тих книг, які справді змінюють світ Подекуди грубуватий, навіть жорсткий гумор автора тільки підкреслює загальну пронизливу правдивість нещадних тогочасних реалій. Маркус Зузак — лауреат літературних премій, здобутих за книги для підлітків і юнацтва, проте ця книга вже знайшла своїх читачів і серед дорослих, які знають: справжня надія непереможна навіть у злиднях та на війні.
Для того, щоб зрозуміти
задум і сенс оповідання «Скляний равлик»
(1989) Милорада Павича, слід передусім мати на увазі, що воно написане в
постмодерністській системі координат,
усередині якої світ ототожнюється з текстом, а провідними прийомами художнього
зображення є гра, пародія, багатоваріантне моделювання та перекодування
образів. Сюжету оповідання передує рубрика «Перше перехрестя», у якій зазначається, що читач може сам
вирішити, який розділ буде початком твору: «Панна Хатчепсут» чи «Давид Сенмут,
архітектор».
Хто такі Хатчепсут та Сенмут?
Хатчепсут
(або Хатшепсут) – давньоєгипетська
цариця, яка була
Сенмут
почав будувати кар’єру ще при батькові Хатшепсут. Уже тоді він проявив себе як
діяльна та всебічно обізнана людина. Сенмут не належав до знаті, був родом з провінції, народився в небагатій
родині.
Коли Хатшепсут прийшла до влади, положення
Семута при дворі укріпилося, згодом він був удостоєний багаточисленних
придворних титулів: єдиний друг фараона, наглядач зерносховищ храма Амона. Сенмут перетворився в одного із
найвпливовіших людей Єгипту. Він був не тільки чиновником, але й талановитим
архітектором, крім того, його призначили вихователем принцеси Ніферуре.
Перехресне
прочитання оповідання «Скляний равлик»
|
Перше перехрестя |
|
|
1. Панна Хатчепсут 2. Пан Давид Сенмут, архітектор |
1. Пан Давид Сенмут, архітектор 2. Панна Хатчепсут |
|
Центральна клавіша 3. Дочка, яка могла зватися Ніферуре |
|
|
Друге перехрестя |
|
|
4. Декоративна свічка 5. Запальничка |
4. Запальничка 5. Декоративна свічка |
Назва твору також глибоко символічна: равлик у єгиптян символізує вічність.
Завиток мушлі равлика — символ спіралі, лабіринту, складності, загадки, пошуку
виходу із заплутаної ситуації.
Складімо літературний паспорт твору.
Рік написання: 1998.
Жанр:
оповідання.
Літературний рід: епос.
Тема: зображення цікавого перехрещення доль двох людей.
Ідея:
паралельне прочитання історії Давнього Єгипту та сучасності
Проблематика:
Ø
повторення життя;
Ø
перехресність людських доль;
Ø
фаталізм; обман і самообман;
Ø
погляд жінки і погляд
чоловіка на одні й ті ж речі.
Головні
герої: панна Хатчепсут –
продавчиня в магазині жіночої спідньої білизни; пан Давид
Сенмут – архітектор; пан в шкіряному
пальто; колишня дружина пана Давида Сенмута.
Підзаголовок: інтернет-оповідання (Новаторським є
авторське визначення жанру твору — оповідання для комп’ютера й циркуля, для
прочитання якого необхідний комп’ютер. Цим автор прагне не лише заінтригувати
читача, а й задає правила прочитання — по колу, оскільки з часом нічого не
змінюється у світі, у якому людина почувається ізольованою, самотньою,
відчуженою.)
Сюжет твору. Він є особливим, оскільки автор пропонує декілька його прочитань, дає
змогу читачеві самому обирати послідовність розділів для читання. Існує
щонайменше чотири способи (послідовності) прочитання оповідання.
Композиція твору “Скляний равлик”
Перше перехрестя:
–
Панна Хатчепсут”;
–
“Пан Давид Сенмут, архітектор”;
–
“Дочка, яка могла зватися Ніферуре”.
Друге перехрестя:
–
“Декоративна свічка”;
–
“Запальничка”.
Експозиція – фактично її немає у творі.
Зав’язка – два
розділи оповідання: “Панна Хатчепсут” та “Пан Давид Сенмут, архітектор” (дії
відбуваються паралельно).
Розвиток дії – розділ
“Дочка, яка могла зватися Ніферуре”.
Кульмінація – обидва розділи “Декоративна свічка” та
“Запальничка” (знову ж таки – дії відбуваються паралельно; окрім останніх
абзаців у кожному з розділів).
Розв’язка – останні абзаци у розділах “Декоративна свічка” та “Запальничка”.
Варіанти фіналу твору як ознака стилю
М. Павича
В оповіданні М. Павича можливі два
фінали: чудодійна запальничка в одному з варіантів оповіді виконує заповітне
бажання, в іншому — ні. Якщо віддати перевагу фіналу-трагедії, то, щойно герой
висіче вогонь тричі поспіль, як пропонує напис на футлярі, запальничка вибухне
й забере життя тих, хто занадто вже наполегливо домагався виконання своїх
бажань. В іншому випадку поєднаються дві самотності, які напевне знайдуть своє
кохання. Автор надає читачеві обрати завершення твору, апелюючи до чоловічого й
до жіночого начала в людині, адже «в оповіданнях можуть існувати різні кінцівки
— не так, як у житті».
Значення центральної метафори. Важливу
роль в оповіданні відіграє художня деталь — скляний равлик — метафора людини:
вона ізольована, замкнута, як равлик у мушлі, і разом із тим дуже вразлива, їй
легко зашкодити, як склу. Але скляний равлик — це свічка, яка горить, тобто віддає себе
іншим.
У середньовічній Європі равлики
були уособленням гріха і лінощів, бо народжені з бруду і
ним же й живляться. Але пізніше, під час Ренесансу, вони
стали символізувати скромність, а те, що виноградні
равлики закриваються в своїй раковині вапняною кришкою і ламають її з приходом
весни або після посухи, знову виходячи на світло, зробило їх істотами,
які втілюють відродження Христа. Девіз герба герцогів
Гонзага «Все своє ношу з собою» символізує равлик і його раковинка. Равликам ще
приписували магічні й лікувальні властивості, вони були частиною побутової
магії і забобонів, а також джерелом натхнення для поетів.
Важливу роль в оповіданні відіграє художня деталь - скляний
равлик - метафора людини: вона ізольована, замкнута, як равлик у
мушлі, і разом із тим дуже вразлива, їй легко зашкодити, як склу. Але скляний
равлик – це свічка, яка
горить, тобто віддає себе іншим.
Інтертекстуальність. Не менш важливою
постмодерністською рисою твору є інтертекстуальність — використання інших
творів завдяки цитуванню та наслідуванню чужих стильових правил окремих
письменників, літературних шкіл і напрямів.Милорад Павич створює
інтертекстуальні зв’язки в іронічно-пародійній формі. У побудові сюжету
вгадується популярна новела О’Генрі «Дари волхвів». Сюжет твору О’Генрі
(передріздвяні клопоти, перипетії з подарунками) наповнюється зовсім іншим,
протилежним змістом. Герої позбавлені щирості в почуттях, мудрості й
благородства. Замість щасливої, хоч і бідної сім’ї, маємо роз’єднаних,
загублених у своїй самотності нещасних людей. Їхнє випадкове знайомство — шанс
змінити себе, а разом із тим і світ. Але чи буде використано цю можливість, залежить від
читача.
«Відмова від монопольного права автора на істину». Оповідання
Милорада Павича органічно вписується у світовий літературний інтертекст,
письменник і читач вступають у своєрідний діалог з митцями, котрих також
хвилювала ця проблема, — росіянином Ф. Достоєвським («Ідіот»), австрійцем Ф.
Кафкою («Перевтілення»), швейцарцем Ф. Дюрренматтом («Візит старої дами») та
іншими. В іронічному вимірі Павич зобразив розгубленість сучасника, який не
здатний піднятися на духовний рівень пошуків, а тому обмежується матеріальною
буттєвою сферою, хоча відчуває при цьому дискомфорт, бо його власне людський
потенціал лишається нереалізованим.
Це оповідання органічно вписується у світовий
літературний інтертекст: письменник і читач вступають у своєрідний діалог з
митцями, котрих також хвилювала проблема «відмови від монопольного права автора на істину» - росіянином Ф.
Достоєвським («Ідіот»), австрійцем Ф. Кафкою («Перевтілення»), швейцарцем Ф.
Дюрренматтом («Візит старої дами»). В іронічному вимірі Павич
зобразив розгубленість сучасника, який не здатний піднятися на духовний рівень
пошуків, а тому обмежується матеріальною буттєвою сферою, хоча відчуває при
цьому дискомфорт, бо його власне людський потенціал лишається нереалізованим.
Перегляньте
експрес-урок. М. Павич «Скляний равлик».
10.10.2022
Урок №7
Тема:Розвиток мовлення.
Написати твір -роздум на одну з тем:
"Моє враження від твору "Фуга смерті";
"Моє враження від повісті "Старий і море";
"Моє враження від оповідання "Стариган із крилами".
«Старий і море» — повість-притча американського
письменника Ернеста Хемінгуея про кубинського рибалку Сантьяго, його боротьбу з
гігантською рибиною, що стала найбільшою здобиччю у його житті. Літературний паспорт твору, за який Гемінґвей отримав
Нобелівську премію, виклений нижче.
Рік написання: 1952
(У 1953 році за свою повість Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську
премію, в 1954 році — Нобелівську премію з літератури)
Стиль:
модернізм.
Художній прийом: принцип айсберга.
Рід:
епос
Жанр.
Повість-притча.
Тема:
розповідь про старого рибалку, який здійснив свою мрію – спіймав найбільшу
рибу, але так і не зміг її утримати.
Проста, невибаглива
історія старого рибалки Сантьяго стає узагальненою історією складного шляху
людини на землі, яка щодня веде нескінченну боротьбу за існування, поєднуючи її
з намаганням жити у злагоді з навколишнім світом.
Ідея.
«Людина не для того створена, щоб терпіти поразки… Людину можна знищити, але її
неможливо перемогти».
Головні герої “Старий і море”
Сантьяго —
старий рибалка
Манолін —
сусідський хлопчисько
Образи символи:
море – вічність
життя, непереборна сила природи;
рибина – утілення
мрії, досягнення мети;
старий – людський
досвід, мужність, нездоланна сила волі;
хлопець – подолання
трагічної самотності, надія на майбутнє, зміна поколінь.
акули – життєві
перешкоди, труднощі, жорстокий світ
леви – молодість,
юність, любов до життя, віра в перемогу
Елементи сюжету
Експозиція —
знайомство з головними героями повісті Сантьяго і Маноліном.
Зав’язка — старий
збирається вийти в море, щоб зловити велику рибу.
Розвиток дії —
пригоди старого у відкритому морі, змагання з рибою.
Кульмінація (їх дві)
— по- перше, це перемога рибалки над рибою, а по-друге, боротьба з акулами, під
час якої він ледве не загинув, але врятувався, хоча й втратив рибу.
Розв’язка —
повернення Сантьяго в селище.
Розглянуті проблеми
у творі «Старий і море»: людина і природа; людина і суспільство, людина і
Всесвіт; внутрішнє наповнення життя, що обумовлює почуття людської гідності,
самовідчуття людини; сенс життя; наступність поколінь.
Події в повісті
Ернеста Хемінгуея “Старий і море” відбуваються в рибальському селищі на Кубі.
У повісті йдеться про
боротьбу старого рибалки з велетенською морською рибою — марліном. Така,
здавалося б, проста історія, але як зумів її розповісти Хемінгуей!
З побутової точки
зору в повісті все логічно, причиново обумовлено, і межі реального світу ніде
не порушуються. Розміри марліна не перевищують меж можливого, у самій рибі
немає нічого містичного чи «фатального». Підкреслено реальний характер мають і
всі дії старого, хлопчика Маноліно та інших персонажів, усі деталі побуту теж
реальні.
Отже, сюжет твору
«Старий і море» досить «життєподібний». Але згадаймо про «теорію айсберга»
Хемінгуея. Основний філософський зміст твору прихований, «під водою». І
виражається він у тих проблемах, які ми щойно визначили.
Мова в повісті йде не
тільки про старого чи хлопчика, але й про людину та людство. Те, що
відбувається з рибалкою, виявляється важливим для людей загалом, незалежно від
роду занять. Сама убогість «реквізиту» ніби підкреслює загальнолюдське значення
повісті, що розкриває основи людського існування. Саме тому кожне слово тут
важливе, насичене значенням.
Письменник стежить за
кожним порухом свого героя, за плином кожної думки в його свідомості. Старий
утілює долю людини серед стихії. Сантьяго оточують море, риби, зірки, небо. Усе
наповнене символами. Море для нього — жінка, а зорі — сестри. Та й риба — не
просто реальна риба, у ній прихована сила, що пронизує увесь світ. В образі Сантьяго
символічно зливаються людина і світ
Можливо, це перший
твір Хемінгуея, у якому людина щаслива, бо відчуває примирення з життям. Те, що
в самотнього Сантьяго є хлопчик, якого він любить, хлопчик, який буде
продовжувати його справу, робить фінал повісті оптимістичним. Людина
непереможна, вона здатна вистояти й подолати всі перешкоди. А тому символічним
стає сновидіння старого: молоді леви — спогади про молодість, мандри до Африки.
Його сон пильнує Маноліно. Юність поруч із ним — в образі хлопчика і в образі
левів.
Повість-притча
вимагала особливого художнього втілення. Тому її уривчастий, лаконічний ритм
змінюється повільними, розгорнутими пейзажними картинами, як, наприклад, описи
нічного і вранішнього моря.
Характерні для
повісті монологи старого сповнені мудрості та спокою. Завдяки незвичайній
майстерності автора, ця історія-притча стала, за словами У. Фолкнера, «поезією,
перекладеною мовою прози».
Ознаки притчі у
повісті “Старий і море”
описана історія з
життя героя
твір має
філософсько-алегоричний зміст
повчальний характер
умовний час і
простір.
Повість-притча – різновид жанру повісті, у центрі якого постає історія із життя героя
(героїв), що набуває алегоричного змісту. Для повісті-притчі характерні
відсутність розлогого сюжетного руху, незначна кількість персонажів,
символічність образів та ситуацій, повчальний характер, філософська або
моральна насиченість.
Повість-притча
будується на двоплановості зображення: за реальними особами, явищами,
предметами приховуються сутнісні стосунки, проблеми буття людства. Звідси у
повісті-притчі простежується перехід від конкретного зображення до широких
узагальнень, що можуть тлумачитись по-різному. Велику роль у ній відіграють
описи, що засвідчують умовність часу й простору. Багатозначність і філософська
спрямованість надають повісті-притчі позачасового значення, а символічність
образів та алегоричність змісту роблять її своєрідною художньою метафорою
людського життя.
“Старий і море”
сюжетний ланцюжок
Старий Сантьяго
рибалив на Гольфстрімі → уже 84 дні віг повертається без здобичі → 40 днів із
ним відправлявся у море і хлопець Маноліно, але батьки сказали йому покинути
рибалку-невдаху → Маноліно навідував Сантьяго: годував його, розважав → старий
вірив, що йому посміхнеться удача → ще до світанку 85 дня Сантьяго відправився
у море → клюнула величезна риба → три дні й ночі риба тягла човен, а Сантьяго,
долаючи втому, голод і біль, у порізаних долонях тримав жилку, на якій була
риба, то натягуючи, то відпускаючи → нарешті риба втомилася й випірнула із
води, вона була більшою за човен → Сантьяго здолав рибу і прив’язав до човна →
на рибу напали акули — рибалка боронив здобич від них, але хижаки об’їли рибу
до кісток → доплив до берега, знесилений, дійшовши до халупи, заснув → рибалки
зачудовано розглядали величезний кістяк риби й розуміли, що старий переміг рибу
небаченого розміру → старому снилися леви на березі моря → Маноліно пишався
своїм старшим другом.
14.09.2022
Урок № 2
Тема: ЛЮДИНА ТА ПОШУКИ СЕНСУ ІСНУВАННЯ В ПРОЗІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ.
Друга половина ХХ століття стала новим історичним періодом, у якому відобразилися наслідки катастроф двох світових воєн та інших трагедій і сформувалися нові світоглядні та мистецькі концепції. Доволі відчутним результатом Другої світової війни стала політизація літератури, автори антивоєнних і антиутопічних творів розмірковують над причинами катастроф, проблемами відповідальності як урядів, так і пересічних людей за скоєне зло і перед собою, і перед людством.
У другій половині ХХ століття продовжував існувати реалізм, проте в межах цього напряму в ХХ столітті виникли дві концепції. Перша (консервативна, або закрита) концепція реалізму доволі жорстко відгороджувалася від нереалістичних тенденцій у мистецтві, орієнтуючись на широку описовість дійсності. Проте такого роду література поступово вичерпала себе і перетворилась або на комерційно-розважальну, обслуговуючи смаки масової культури, або ж у країнах із тоталітарним режимом почала виконувати пропагандистську функцію, підпорядковуючись панівній ідеології.
Представники другої (відкритої) концепції реалізму вважали, що предметом художнього зображення мають бути вічні категорії (Добро, Правда, Любов, Життя). Митці розвивали художні досягнення реалістичного методу, приділяючи особливу увагу глибинному психологізму. Однак вони не обмежували себе у використанні найрізноманітніших виражальних засобів, характерних і для нереалістичної модерністської літератури. Відкритий реалізм експериментував, шукав нові засоби виразності, прийоми (монтаж, «потік свідомості»), звертався до міфологічних образів, алегорій і навіть до фантастики. Як наслідок — іноді важко визначити: до модернізму чи до реалізму належить твір того чи того автора. Водночас модерністська література до 1960-х років здобула визнання і переросла у постмодернізм.
Особливістю літератури другої половини ХХ століття стала поява на світовій мистецькій арені країн Азії, Латинської Америки та інших, що додало особливого національного колориту і тематичної різноманітності в літературний процес, у якому в першій половині ХХ століття провідна роль належала Європі та Північній Америці.
Після Другої світової війни увагу привернула до себе японська література, що впродовж віків вирізнялася неабиякою консервативністю. Молоді митці (зокрема Ясунарі Кавабата) поєднували у своїх творах здобутки європейського модернізму та національні традиції, досягши надзвичайного психологізму.
У 1950—1960-х роках небувалої популярності набула латиноамериканська проза, представлена у творчості Хорхе Луїса Борхеса, Хуліо Кортасара, Ґабріеля Ґарсіа Маркеса та інших. Автори «нової літератури» поєднали риси інтелектуальної літератури з побутово-етнографічними реаліями, міфологією, створивши самобутнє мистецьке полотно. З Латинською Америкою пов'язують розквіт магічного реалізму, риси якого були ще у творчості Франца Кафки.
Домашнє завдання: скласти конспект уроку. Прочитати ПОВІСТЬ ЕРНЕСТА ГЕМІНҐВЕЯ «СТАРИЙ І МОРЕ»
07.09.2022
Урок № 1
Тема: Проблема війни і миру в літературі 20 століття. "Фуга смерті"Пауля Целана.
Домашнє завдання: скласти конспект уроку.
Немає коментарів:
Дописати коментар