17.01.2023
Урок №37
Тема: Образ Фауста як утілення динамізму нової європейської цивілізації.
Світ героїв гетевського «Фауста» надзвичайно різноманітний і складний. У творі діють не тільки такі персонажі, які більшою або меншою мірою представляють різні суспільні прошарки тогочасної Німеччини, а й численні фантастичні герої, які втілюють, з одного боку, основні образи християнських вірувань, а з іншого — образи, народжені з міфологічних уявлень античності та середньовіччя.
До головних образів, що відображають найважливіші ідейні концепції гетевської трагедії, належать образи Фауста, Мефістофеля та Маргарити.
Фауст — головний герой трагедії, ім'ям якого названо твір. Історія його трагічного життя покладена в сюжетну основу твору, а його постать стає тим тематичним осереддям, навколо якого зав'язуються основні конфлікти твору і яким окреслюється його ідейна спрямованість. Ім'я Фауст з латинського faustus означає «щасливий», «вдалий». Образ цього героя був запозичений Гете із народної легенди, але суттєво змінений і доповнений. Якщо головна ідея народного Фауста полягала в тому, щоб служити застереженням антихристиянської й антиморальної поведінки людини, яка запродалася дияволу, то гетевський «Фауст» спрямований на створення постаті людини, в образі якої відбилися б найважливіші світоглядні тези та внутрішні суперечності просвітницької ідеології. Дійсно, з одного боку, Фауст уособлює ідеал просвітницьких уявлень про всебічно розвинену особистість, допитливу і діяльну, вільну в думках і неупереджену в поглядах, яка постійно прагне нових знань, що поповнювали б її досвід і розширювали її світогляд.
На відміну від учених-схоластів, відірваних від реального життя, яке вони знають лише за книжними премудроща-ми, як, наприклад, учень Фауста Вагнер, сам Фауст, в дусі просвітницьких гасел, прагне зробити процес пізнання інструментом практичного перетворення світу, що, зрештою, служило б суспільному благу. Саме тому, перекладаючи біблійний текст, Фауст початкову фразу «Було в почині Слово!» перероблює на: «Була в почині Дія». Суспільне бла- го як кінцева істина, що визначає сенс існування людської особистості, - ось та головна думка, до якої приходить Фауст і яку він проголошує в останньому своєму монолозі (у другій частині трагедії, в сцені, що змальовує спробу Фауста відвоювати шматок суші в моря):
Ф а у с т
Край гір лежить гниле багно.
Весь край струїть грозить воно;
Його ми мусим осушити
І тим наш подвиг довершити.
Мільйонам ми настачим місця тут —
Стихію зборе їх свободний труд.
Простеляться лани широкополі,
Стада рясні заграють на роздоллі.
Круті горби зведе трудящий люд,
Укриє їх узорами споруд —
І заживе в цім краї, як у раї...
Нехай лютують хвиль скажені зграї.
Хай спробують де греблю ту прорвать —
Здолає гурт прорив затамувать.
Служить цій справі заповідній —
Це верх премудрощів земних:
Лиш той життя і волі гідний,
Хто б'ється день у день за них.
Нехай же вік і молоде й старе
Життєві блага з бою тут бере.
Коли б побачив, що стою
З народом вільним в вільному краю.
Тоді гукнув би до хвилини:
Постій, хвилино, гарна ти!
Ніяка вічність не поглине
Мої діла, мої труди!
Провидячи те щасне майбуття,
Вкушаю я найвищу мить життя.
Фауст заточується. Лемури підхоплюють його і кладуть на землю.
М е ф і с т о ф е л ь
Утіхи, щастя — все йому в ненасить,
Жаги ніколи спрагнений не вгасить;
Бідаха рветься зупинить
Пусту, благу останню мить!
Боровся він зо мною скільки сил,
Та час — за нас: упав старий на діл.
Годинник став...
Усвідомлення цієї кінцевої істини стає фатальним для Фауста, але, зупиняючи мить, він готовий пожертвувати собою заради того, аби ця чудова мить тривала цілу вічність. Позиція Фауста стає символічним виразом прагнення цивілізаційного поступу всього людства, його енергійної спрямованості до невпинного розвитку, до нових знань, до активних творчих звершень.
З іншого боку, в образі Фауста відбився і притаманний завершальній фазі просвітницької епохи скепсис щодо всесилля людського розуму і безмежних можливостей людського пізнання. Інтелектуальний максималізм і безапеляційна готовність в ім'я наукового прогресу знехтувати цінностями, що визначають природні та моральні засади людського існування, — усе це, зрештою, ставить під сумнів саму ідею прогресу людської цивілізації. Пошук Фаустом земних втіх та насолод у першій частині трагедії призводить до загибелі Маргарити. У другій частині твору крахом обертається спроба героя вдосконалити природу, внести свої прагматичні корективи у світобудову.
Отже, Гете не ідеалізує свого Фауста. Авторові імпонує велич духовних прагнень героя, але він бачить і його помилки. Тому Фауста часто називають своєрідним двійником самого Гете. У ньому втілені сумніви й пошуки, думи і мрії, які хвилювали Гете протягом шістдесяти років.
Домашнє завдання: скласти конспект уроку.
Немає коментарів:
Дописати коментар