17.02.2023
Урок №46
Тема: Розмаїття течій модернізму й авангардизму в європейській ліриці XX ст.
Людина не
народжується раз і назавжди в той день,
коли мати
приводить її на світ, життя змушує людину
знову і знову - багато разів - народитися
заново самій.
Габріель Гарсіа Маркес
·
Коли наші нащадки побачать пустелю, на яку ми перетворили Землю, яке
виправдання вони знайдуть для нас?
Айзек Азімов
·
Немає нічого радіснішого за перемогу.
Цицерон
·
Хто взяв меч, від меча й загине.
Новий Завіт (Mm. 26. 52)
·
Війни прокляті матерями.
Горацій
·
Любов -
це коли нічого не соромно, нічого не страшно, розумієте? Коли тебе не
підведуть, не зрадять. Коли вірять.
А. де Сент Екзюпері
·
Війна, яка б вона не була необхідна і справедлива,
завжди злочин.
Е. Хемінгуей
·
*Якщо вас щось ранить, значить, вам не все одно.
Е. Хемінгуей
Всі ці слова були ключовими і для представників поетичної еліти ХХ століття. Воно будо одним із найтрагічніших для світовідчуття людини. Ви запитаєте чому!? Але самі не забаритеся із відповіддю. Адже, як відомо, ХХ століття – століття двох війн, які наклали свій відбиток на долях поколінь, що жили до, під час та післявоєнний період. Вона змінила світобачення людини. Причиною цьому стали дві світові війни. Антропологи стверджують, що війна – це двигун прогресу. Війни породили науково-технічний прогрес, вони стали в деякій мірі каталізаторами де-якихось політичних процесів. Війни, які відбулися в ХХ ст. не були такими війнами. Перша світова війна 1914-1918 р.р. породила багаточисельні протести в західній Європі. Велика революція в Росії. Перша світова війна викликала негативні процеси в Європі, які очолили розвиток всього ходу історії.
Якщо проаналізувати епохи, то може
скластися думка про те, що самим безпечним часом для людства була епоха Середньовіччя.
Хоча історії відомі такі часи, як чорне Середньовіччя, криваве Середньовіччя.
Але, за підсумками дослідників за весь період епохи Середньовіччя загинуло
стільки людей, скільки за один день канцтаборів другої світової війни. Перша Світова війна була не такою вбивчою, як друга .
Смерті, кров, руйнація… Але разом з
тим в літературі початок ХХ ст. був більш романтичним, науково-технічний
прогрес зростає, здійснено відкриття:
·
північного
полюсу,
·
створення
кінематографу,
·
в
небо здіймаються перші літаки,
·
проходять
походи на північний і південний полюси,
·
зроблені
перші відкриття в генетиці.
Але те, що приходить
після… .
Приводить до актуалізації розуміння безпритульного
людського існування. Це призвело до створення нової літератури.
Хеменгуей
говорить у своїх творах про «втрачене покоління». Фраза винайдена
не ним. Її вперше застосувала Гертруда
Стайн (відома американська письменниця ХХ ст, теоретик), як метафоричний зібраний
образ людей, що пройшли війну,
повернулися, вижили, але так і не змогли
знайти себе серед життєвих катаклізмів . США після війни – країна в якій важко
було проявити себе… пристосуватися.
Втрачене
покоління (або Втрачена
генерація) (фр.Génération perdue, англ. Lost Generation) — літературна течія, яка існувала в період
між двома війнами — Першою та Другою світовою. Ця течія об'єднала таких письменників, як Джеймс Джойс, Ернест Хемінгуей, Джон Дос Пассос, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард Олдінгтон.
Втрачене покоління — це молоді люди, що покликані на фронт у
віці 18 років, часто ще не закінчивши школу, рано почали вбивати. Після війни
такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя, багато хто наклав на
себе руки, деякі божеволіли. Відбулося занепадання того покоління, на зміну
прийшли більш прогресивні люди.
бурхливий і
суперечливий суспільно-історичний розвиток світу позначився на світоглядних та
естетичних системах, як у мистецтві в цілому, так і у майстрів слова.
Література XX ст. вражає розмаїттям шкіл, течій, напрямів. Але в ній є і те, що
об’єднує, — любов до людини, уболівання за її долю, прагнення захистити,
застерегти, зберегти її духовний світ, як і світ узагалі. Всі ці цінності, що ми віднайшли в
висловлюваннях мудреців (А.де Сент Екзюпері, Р. Бредбері, Цицерона, А. Азімова,
Е. Хеменгуея, тощо) стає в центрі Всесвіту. Знаходить відображення і в
літературі. Автори стають більш вільними в думках, їх відображенні в поезії та
прозі. Свобода творчості привела до виникнення багатьох нових літератур но-мистецьких
течій. Сукупність цих течій дістала назву «модернізм»
(з франц. сучасний).
Не обминає
вона і поезію, зокрема. Митці намагаються відійти від минулого століття,
створити нові канони, забути про межі звичайного. Іноді, вони нагадували
експерименти над минулим. Відповідно сприймалися по-різному.
Якщо у середині XIX ст. поезія
перебувала у тіні могутнього розвитку прози й особливо класичного роману, що
представляв цілісну картину суспільного й особистого життя, то вже на межі
ХІХ-ХХ ст. криза раціоналістичної системи уявлень привела до поширення
ліричного начала (зокрема - і у прозі), яке наголошувало на специфіці
світосприйняття відокремленого від соціуму індивіда, на його безпосередніх
контактах з природою, іншою особистістю, культурою тощо. На початку XX ст. поетична
творчість як один із найпотужніших засобів мистецького самовиявлення розквітає
у небувалому розмаїтті форм, перетворюється на експериментальний майданчик для
апробації усіляких ідей щодо докорінного оновлення мистецтва. Мабуть, ніколи раніше в історії
літератури не існувало такого багатства найрізноманітніших поетичних течій,
шкіл, творчих програм, що співіснували у межах однієї доби. Ця доба подарувала
світовій культурі плеяду яскравих майстрів слова. Провідна ж роль у поезії
цього періоду належала авангардистським і модерністським тенденціям.
Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.
Авангардизм (з франц.
попереду та охорона) – термін на означення так званих «лівих течій» у
мистецтві, радикальніших, ніж модернізм. Авангардизм проявився у цілій низці
течій та шкіл: кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм,
експресіонізм, конструктивізм, імажизм тощо. Цим течіям притаманне бунтарство.
1)
Ознаки модернізму.
|
·
особлива увага до
внутрішнього світу особистості; проголошення самоцінності людини та мистецтва;
надання переваги творчій інтуїції; ·
розуміння літератури
як найвищого знання, що здатне проникати у найінтим-ніші глибини існування
особистості і одухотворити світ; · пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо); ·
прагнення відкрити
нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. Провідні теми модерністської літератури: ·
ізольованість особи,
її відчуження і приреченість на непереборну самотність; ·
знеособлення людини;
напружене переживання закінченості індивідуального існування і абсурдності
життя; ·
малювання мертвої
механистичности сучасної цивілізації; критичне відношення до історії. Представники модерністської поезії ХХ століття: Ø Г. Аполлінер (авангардист) Ø А. Ахматова (акмеїзм) Ø М. Гумільов (акмеїзм) Ø Г.Гайм (експресіоніст) Ø Луї Арагон (сюрреаліст) Ø Поль Елюар (сюрреаліст) Ø Андре Бретон (сюрреаліст) Ø Б.Пастернак (символіст) Ø В. Маяковський (футурист) Ø Р.Рільке (неокласизизм) Ø Філіппо Томмазо Фарінетті (футуризм) Ø О. Мандельштам (акмеїст) Ø Т.Еліот |
Домашнє завдання: скласти конспект уроку, вивчити термінологію і представників.
Немає коментарів:
Дописати коментар